Zaholovok.com.ua для наступної розмови обрав дещо незвичну тему. Разом із музикантом, звукорежисером, продюсером Дмитрієм Павловським ми вирішили обговорити тонкощі створення пісень та роботи.
Співрозмовника обрали неспроста: хлопець самостійно не лише навчився вправлятися зі студією звукозапису BEAST SOUND STUDIOS, але і буквально зібрав її з цеглин. Детальніше про це у нашій розмові.
- Дмитре, як узагалі Ви потрапили до світу звукозапису?
- Я цим почав займатися десь у 2008 році. Тоді я вчився у музичному училищі, то я це лише для себе робив. Щось там записував, пробував на комп'ютері слабкому. А потім, коли зібралися з гуртом одним, почали грати, то я звукозаписом став цікавитися більше, бо треба було робити записи. Грав у різних гуртах сесійником. Згодом зібралися давно у гурті “In Submarine” брати Мацоли, я і ще один вокаліст. Ми з ними почали записувати EP, які і випустили. З того часу я почав купляти барабани і різну музичну апаратуру. Десь до 2011 року робив все, розбирався, вчився. Так тривало три роки. А вже у 2011-му студія була зроблена. Але вона по-іншому називалась, не як зараз. Це було лише для запису своїх гуртів і знайомих хороших. “Кот да Вінчі” там був у той час та інші. Виключно рок-гурти. Ну і до цього року студія діяла виключно так. Записали на ній два альбоми M.O.R., три альбоми сольних записав і т.д. А у цьому році з'явилися спонсори, різні зв'язки, розширилися стильові рамки, їх, в принципі, для студії вже нема. Різних пишу виконавців вже і продюсую. Студія відкрилася для всіх, одним словом.
- Як воно взагалі: зранку записувати M.O.R., a увечері Саню Оленя?
- Спокійно. Я не є рок-музикантом, який бачить тільки рок і все. Я слухаю спокійно всю музику. Mожу Adele слухати, а можу якийсь кросовер або трешняк. Тобто мені це нормально.
- Де знаходите гурти для запису?
- Вони якось через Інтернет мене знаходять: пишуть самі, приходять самі... Тим більше є оголошення на різних сайтах, постійно якісь репости Вконтакте, у Фейсбуці. Бувають з різних міст навіть люди. Були і з Києва, але поки ми ще домовляємося. Є з Росії гурт, який буде записувати альбом у нас. Вони дистанційно у себе його запишуть, а мені скинуть на зведення. Можливо, буде ще з Німеччини один знайомий дещо записувати.
- Дивилася Ваш прайс-лист. Наші музиканти люблять часто скаржитися на ціни. Ви з таким не стикаєтеся?
- Ціни нормальні. У Києві якщо би студію відкрив, то там, по-перше, велика конкуренція. Тим займаються всі, кому не лінь. По-друге, там одна пісня 100 доларів десь. І то якщо поп писати. Жива музика, цілий гурт, - це вже 250 доларів. А тут по суті це мізер, бо мені треба і за електроенергію платити, і свій час виділяти. Апаратура ж, якщо її всю одразу включити, щоб гурт нормально записати, 3-4 кіловати набере. Я беру ну хай там 450 гривень, якщо трек 3-4 хвилини. Якщо довший, то більше, бо з ним більше роботи. А якщо там іще клавіші, гітара, цілий оркестр, то іще більша сума буде. Але це нормальна ціна. Тому мені не жаліються, навпаки навіть. От Саня Олень каже: “Юй, чувак, тут мені за 100 доларів сказали пісню зроблять, а ти за 500 робиш”. Ну, він, як постійний клієнт, то я йому знижки роблю. Іншим за 600-700 гривень буває роблю. Та і попса — це така справа. Бо можна якийсь простий поп-рок записати, а можна якийсь дабстеп. Це вже треба програмувати синтезатори, щоб звук якийсь хороший навантажити. А то дуже довго треба сидіти. Тим більше, коли виконавець пише, мені це не подобається, мені те не подобається... Доводиться переписувати.
- Багато часу йде на одну пісню?
- У мене ні. Один день на аранжування, щоб її записати. Один день, щоб записати вокал. Один день, щоб звести все це. Ну, може, ще щось там. Але у цілому йде один день на написання самої пісні, і три дні в середньому на все. Буває хтось через тиждень прийде вокал писати, буває стоїть пісня: гроші наперед заплатили, забули про неї, а через два місяці прийшли дописувати.
- Як справляєтеся з конкуренцією? Це, звісно, не Київ, але декілька студій в Ужгороді знайдеться?
- Я не знаю. Чомусь гурти йдуть до мене. Не всі, звичайно. Наприклад, є “Триставісім”. Їх там Орєшніков сяде, підзвучить, то він їх і запише.
- Як взагалі виглядає ваша студія?
- Це мій власний дім. Я у 2011 році добудував до нього одну кімнату, цього літа зробив іще одну. Є апаратна, де стоїть мікшер, підсилювач, монітори, клавіші. Там зводиться все. І є лайф-рум, де проводяться репетиції, наживо пишуться барабани. Хоча це мало хто робить, бо криві ударники трапляються зазвичай. Тобто студія — це дві кімнати.
- Ви реально самі будували стіни?
- Сам. Ну що, фундамент клав, стіни тягнув, дах проклав. Одна кімната одне літо зайняла, друга — друге. Трохи довго, бо я все робив сам, не наймав будівельників. Сам їздив у гіпермаркет, закупав все потрібне, їздив за цеглою...
- Ви згадували про запис барабанів. Зараз багато навіть непоганих ударників надають перевагу драм машині. Чому так?
- Бо з тим менше мороки. І у нас тут мало хто записує живі барабани. От Лєвшаков раніше, якщо і записував їх, то там ціни не завжди влаштовували ударників. Не знаю, які вони зараз. Просто, коли гурт "Gaslight Cafe" був у нього років три тому, прийшли до мене дописуватися. Я тоді просто барабани не писав. Вони скаржилися, що у нього вартість запису залежала від часу. Бо у мене як: заплатив за пісню, і ми над нею працюємо. А у нього оплата за час. Тому вони дуже швидко писали ті барабани. Їм якось вдалося більш-менш рівно за годину записати 5-6 пісень, а це досить складно.
- Як розібралися з тією купою звукозаписної техніки, яка потрібна для роботи?
- Спершу складно було, а потім я тим займався просто фултайм, цілими днями. Як уже навчання у мене закінчилося, я повністю присвятив себе музиці. Гурти, студія...
- Складно ж заробити однією музикою на життя у наш час..
- Ну, я насправді живу з цього, інструменти перепродую, підробляю трохи.
- До речі, про інструменти. Наскільки я знаю, Ви возите на замовлення якісні гітари. Наскільки це важливо, і чи є потреба у таких інструментах?
- Звичайно, це грає роль. Адже дешева гітара може фальшивити. Як то часто буває: приходять гурти записуватись, я їм накручу overdrive, distortion, так щоб він звучав файно, а коли вже пишуть акустичні гітари на тому ж інструменті, то фальш такий чути... Бо гітара дешева і зовсім не налаштовується. Або якісь соло записують. Соло — це взагалі проблема. Аж до того, що мені доводиться робити музикантам постановку рук, бо воно не звучить. А у нас як зазвичай: записали пісню і все. Звукорежисерам нема діла до того, що люди криво зіграли. Я не кажу, що то погано. У нас багато хто так робить. Більшість просто записали і все, не рівняють. А я хочу зробити продукт так, щоб до мене потім люди повернулися. Вилизую, бо нема змісту собі антипіар робити. Вже було декілька таких замовлень, які я на скору руку зробив, а потім жалів.
- Маєте якісь студійні інструменти чи пишете на своїх?
- Всі приносять своє, але якщо треба даю, теж за окрему плату. Бо це струни, пластик на барабанах. А якщо ще гітарист дуже експресивно грає, з віддачею...
- Важко знайти спільну мову з музикантами чи вони навпаки дослухаються до порад?
- Зазвичай нормально, все спокійно. Якщо це про інші гурти мова. А у своєму буває по-різному. У нас тут змін кадрів просто сильна.
- Розкажи трохи про свої численні проекти. У якому вони зараз стані?
- Ну що, є зараз у мене "Majesty of Revival", з яким зараз завершуємо третій альбом дводисковий. Є один ще проект, який робиться з "Gaslight Cafе" і ударником "kasiopea". То буде суто гітарний проект, я буду там співати. Не буде клавіш, нічого такого. Воно зараз записується все. Тобто два проекти є.
- Чи може Ваша студія звукозапису якось допомогти молодим закарпатським музикантам у сенсі співпраці з лейблами?
- Видатися я можу допомогти лише на цифрових платформах, бо у мене зв'язки з тим є. З одною компанією сербською. Через них у мене лейбл працює на цифрових платформах. А на дисках можу теж допомогти, якщо я буду видавати на своєму, але лиш за умови фінансування самим гуртом, бо повторюся, на це грошей зараз нема. А на рахунок закордонних лейблів, то сам нічого не буду їм пропонувати, тому що лейбли того не люблять. Це хіба якісь-там "Sony Music", якщо відомий гурт їм скаже про когось іншого, а зазвичай просто на радіостанції треба розсилати матеріал. З радіостанцій буває телефонують на лейбл. Мовляв, от хороший гурт, послухайте. Як було з Мортоном з Києва. На "FM Records" подзвонили з радіо і сказали, що отут хороший виконавець. А потім Мортону пише "FM Records": чого не присилали промо-пакет свій. А він відповів, що той уже 2 тижні валяється у їх поштовому ящику. Тобто вони і не перевіряють це навіть. Тому я можу лише порадити із закордонними лейблами, на які розсилати, щоб по стилю було, а сам радити не буду, бо це неефективно. Самому важко домовитися зі своєю музикою, щоб лейбл навіть іще щось тобі платив і щоб альбом на дисках випустив.
- Як вважаєш, майбутнє музики цифрове чи все-таки мають зберігатися аналогові носії?
- Навіть не знаю... Зараз пішла така хвиля вінілу, що вже почали випускатися на платівках знов і всі почали скуповувати їх. Навіть я вже задумався, що треба витягати свій старий програвач. Та й кажуть, що вже проходить час на дисках, а "Metallica" або інші гурти чомусь мають платинові диски. А це продана певна кількість копій. От мільйон якщо продаєш у США, маєш платиновий диск. Два мільйони - двічі платиновий. Тобто гурти випускаються, вони продають диски, значить не все так погано.
- У чому тоді проблема? Може, справа у музичній культурі?
- Це більше проблема у піарі. Тому що гурт випускає якийсь альбом, а лейбл не займається особливо розкруткою, виставляють його просто у мережу. Лейбли взагалі мало що роблять для гуртів. Вони просто випускають для галочки, а потім кажуть, що вибачте диск не продається, то ми вже другий альбом не випускаємо. Я просто вже співпрацював з багатьма: були такі лейбли, що і хороший піар мали. Metal Scrap Records, наприклад. Є журнал німецький досить відомий, як от Metal Hammer. Туди матеріал розсилали, організовували по скайпу інтерв’ю на радіо британському. Лейбл київський, як не дивно, робив свою працю. У нього зв'язки по всьому світі. То от вони нормально відпрацювали промоушн. А є такі лейбли, що нічого не роблять окрім випуску і пари рецензій. А гурт має завжди бути на слуху.
- Який запис чи гурт запам'яталися найбільше?
- Це, напевно, було з Дмитром Павловим, коли ми писали “Down on earth”. Він мене змушував стукати по гітарах, всякі робити дивні речі. У мене там стоїть коробка з-під кубинських сигар моїх, і він попросив насипати туди рис, бо треба було зробити такий звук. То він туди манки насипав, до мікрофону підійшов і каже, мовляв, пиши давай, звук хороший.
- Кого можете виділити із записаних музикантів? Які гурти мають реальні перспективи стати відомими?
- "Johnny Rides" - це 100%. Тому що вони пишуть дуже якісний бріт-поп, бріт-рок і воно виходить у них якраз дуже по-британськи. Коли вперше вокаліст прийшов до мене, почув у нього голос досить високий. І він говорить досить високо. Але коли він почав співати... Кажу: “Та ти шо знаєш англійську добре?” А він послався на “Гугл-переводчик”. А у нього акцент, як ніби він з Британії. І голос хороший. Він займається вокалом серйозно. Ну і ще свої гурти (ред. сміється). І "kasiopea".
- Що наостанок побажаєте музикантам?
- Хотілося би побажати їм, щоб продовжували створювати музику, усі. І щоб розвивалися у тій справі. Бо у нас тут гурт склався, записав пару ЕР або синглів і розійшовся. Постійно так. Вже було, що і ми вирішили розпастися з гуртом. Але ударник запитав: “Що ми теж? Два альбоми і все?”. То ми вирішили працювати далі. Тому є побажання, щоб гурти не розпадалися. Як Корі з "Castrum". Щоб через 20 років давали концерти ювілейні. І щоб вчили партії, а не придумували у студії.
Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото студії