Новини

Дмитро Павловський: хочу, щоб закарпатські гурти не розпадалися так часто

Zaholovok.com.ua для наступної розмови обрав дещо незвичну тему. Разом із музикантом, звукорежисером, продюсером Дмитрієм Павловським ми вирішили обговорити тонкощі створення пісень та роботи.

Співрозмовника обрали неспроста: хлопець самостійно не лише навчився вправлятися зі студією звукозапису BEAST SOUND STUDIOS, але і буквально зібрав її з цеглин. Детальніше про це у нашій розмові.

- Дмитре, як узагалі Ви потрапили до світу звукозапису?

- Я цим почав займатися десь у 2008 році. Тоді я вчився у музичному училищі, то я це лише для себе робив. Щось там записував, пробував на комп'ютері слабкому. А потім, коли зібралися з гуртом одним, почали грати, то я звукозаписом став цікавитися більше, бо треба було робити записи. Грав у різних гуртах сесійником. Згодом зібралися давно у гурті “In Submarine” брати Мацоли, я і ще один вокаліст. Ми з ними почали записувати EP, які і випустили. З того часу я почав купляти барабани і різну музичну апаратуру. Десь до 2011 року робив все, розбирався, вчився. Так тривало три роки. А вже у 2011-му студія була зроблена. Але вона по-іншому називалась, не як зараз. Це було лише для запису своїх гуртів і знайомих хороших. “Кот да Вінчі” там був у той час та інші. Виключно рок-гурти. Ну і до цього року студія діяла виключно так. Записали на ній два альбоми M.O.R., три альбоми сольних записав і т.д. А у цьому році з'явилися спонсори, різні зв'язки, розширилися стильові рамки, їх, в принципі, для студії вже нема. Різних пишу виконавців вже і продюсую. Студія відкрилася для всіх, одним словом.

- Як воно взагалі: зранку записувати M.O.R., a увечері Саню Оленя?

- Спокійно. Я не є рок-музикантом, який бачить тільки рок і все. Я слухаю спокійно всю музику. Mожу Adele слухати, а можу якийсь кросовер або трешняк. Тобто мені це нормально.

- Де знаходите гурти для запису?

- Вони якось через Інтернет мене знаходять: пишуть самі, приходять самі... Тим більше є оголошення на різних сайтах, постійно якісь репости Вконтакте, у Фейсбуці. Бувають з різних міст навіть люди. Були і з Києва, але поки ми ще домовляємося. Є з Росії гурт, який буде записувати альбом у нас. Вони дистанційно у себе його запишуть, а мені скинуть на зведення. Можливо, буде ще з Німеччини один знайомий дещо записувати.

- Дивилася Ваш прайс-лист. Наші музиканти люблять часто скаржитися на ціни. Ви з таким не стикаєтеся?

- Ціни нормальні. У Києві якщо би студію відкрив, то там, по-перше, велика конкуренція. Тим займаються всі, кому не лінь. По-друге, там одна пісня 100 доларів десь. І то якщо поп писати. Жива музика, цілий гурт, - це вже 250 доларів. А тут по суті це мізер, бо мені треба і за електроенергію платити, і свій час виділяти. Апаратура ж, якщо її всю одразу включити, щоб гурт нормально записати, 3-4 кіловати набере. Я беру ну хай там 450 гривень, якщо трек 3-4 хвилини. Якщо довший, то більше, бо з ним більше роботи. А якщо там іще клавіші, гітара, цілий оркестр, то іще більша сума буде. Але це нормальна ціна. Тому мені не жаліються, навпаки навіть. От Саня Олень каже: “Юй, чувак, тут мені за 100 доларів сказали пісню зроблять, а ти за 500 робиш”. Ну, він, як постійний клієнт, то я йому знижки роблю. Іншим за 600-700 гривень буває роблю. Та і попса — це така справа. Бо можна якийсь простий поп-рок записати, а можна якийсь дабстеп. Це вже треба програмувати синтезатори, щоб звук якийсь хороший навантажити. А то дуже довго треба сидіти. Тим більше, коли виконавець пише, мені це не подобається, мені те не подобається... Доводиться переписувати.

- Багато часу йде на одну пісню?

- У мене ні. Один день на аранжування, щоб її записати. Один день, щоб записати вокал. Один день, щоб звести все це. Ну, може, ще щось там. Але у цілому йде один день на написання самої пісні, і три дні в середньому на все. Буває хтось через тиждень прийде вокал писати, буває стоїть пісня: гроші наперед заплатили, забули про неї, а через два місяці прийшли дописувати.

- Як справляєтеся з конкуренцією? Це, звісно, не Київ, але декілька студій в Ужгороді знайдеться?

- Я не знаю. Чомусь гурти йдуть до мене. Не всі, звичайно. Наприклад, є “Триставісім”. Їх там Орєшніков сяде, підзвучить, то він їх і запише.

- Як взагалі виглядає ваша студія?

- Це мій власний дім. Я у 2011 році добудував до нього одну кімнату, цього літа зробив іще одну. Є апаратна, де стоїть мікшер, підсилювач, монітори, клавіші. Там зводиться все. І є лайф-рум, де проводяться репетиції, наживо пишуться барабани. Хоча це мало хто робить, бо криві ударники трапляються зазвичай. Тобто студія — це дві кімнати.

- Ви реально самі будували стіни?

- Сам. Ну що, фундамент клав, стіни тягнув, дах проклав. Одна кімната одне літо зайняла, друга — друге. Трохи довго, бо я все робив сам, не наймав будівельників. Сам їздив у гіпермаркет, закупав все потрібне, їздив за цеглою...

- Ви згадували про запис барабанів. Зараз багато навіть непоганих ударників надають перевагу драм машині. Чому так?

- Бо з тим менше мороки. І у нас тут мало хто записує живі барабани. От Лєвшаков раніше, якщо і записував їх, то там ціни не завжди влаштовували ударників. Не знаю, які вони зараз. Просто, коли гурт "Gaslight Cafe" був у нього років три тому, прийшли до мене дописуватися. Я тоді просто барабани не писав. Вони скаржилися, що у нього вартість запису залежала від часу. Бо у мене як: заплатив за пісню, і ми над нею працюємо. А у нього оплата за час. Тому вони дуже швидко писали ті барабани. Їм якось вдалося більш-менш рівно за годину записати 5-6 пісень, а це досить складно.

- Як розібралися з тією купою звукозаписної техніки, яка потрібна для роботи?

- Спершу складно було, а потім я тим займався просто фултайм, цілими днями. Як уже навчання у мене закінчилося, я повністю присвятив себе музиці. Гурти, студія...

- Складно ж заробити однією музикою на життя у наш час..

- Ну, я насправді живу з цього, інструменти перепродую, підробляю трохи.

- До речі, про інструменти. Наскільки я знаю, Ви возите на замовлення якісні гітари. Наскільки це важливо, і чи є потреба у таких інструментах?

- Звичайно, це грає роль. Адже дешева гітара може фальшивити. Як то часто буває: приходять гурти записуватись, я їм накручу overdrive, distortion, так щоб він звучав файно, а коли вже пишуть акустичні гітари на тому ж інструменті, то фальш такий чути... Бо гітара дешева і зовсім не налаштовується. Або якісь соло записують. Соло — це взагалі проблема. Аж до того, що мені доводиться робити музикантам постановку рук, бо воно не звучить. А у нас як зазвичай: записали пісню і все. Звукорежисерам нема діла до того, що люди криво зіграли. Я не кажу, що то погано. У нас багато хто так робить. Більшість просто записали і все, не рівняють. А я хочу зробити продукт так, щоб до мене потім люди повернулися. Вилизую, бо нема змісту собі антипіар робити. Вже було декілька таких замовлень, які я на скору руку зробив, а потім жалів.

- Маєте якісь студійні інструменти чи пишете на своїх?

- Всі приносять своє, але якщо треба даю, теж за окрему плату. Бо це струни, пластик на барабанах. А якщо ще гітарист дуже експресивно грає, з віддачею...

- Важко знайти спільну мову з музикантами чи вони навпаки дослухаються до порад?

- Зазвичай нормально, все спокійно. Якщо це про інші гурти мова. А у своєму буває по-різному. У нас тут змін кадрів просто сильна.

- Розкажи трохи про свої численні проекти. У якому вони зараз стані?

- Ну що, є зараз у мене "Majesty of Revival", з яким зараз завершуємо третій альбом дводисковий. Є один ще проект, який робиться з "Gaslight Cafе" і ударником "kasiopea". То буде суто гітарний проект, я буду там співати. Не буде клавіш, нічого такого. Воно зараз записується все. Тобто два проекти є.

- Чи може Ваша студія звукозапису якось допомогти молодим закарпатським музикантам у сенсі співпраці з лейблами?

- Видатися я можу допомогти лише на цифрових платформах, бо у мене зв'язки з тим є. З одною компанією сербською. Через них у мене лейбл працює на цифрових платформах. А на дисках можу теж допомогти, якщо я буду видавати на своєму, але лиш за умови фінансування самим гуртом, бо повторюся, на це грошей зараз нема. А на рахунок закордонних лейблів, то сам нічого не буду їм пропонувати, тому що лейбли того не люблять. Це хіба якісь-там "Sony Music", якщо відомий гурт їм скаже про когось іншого, а зазвичай просто на радіостанції треба розсилати матеріал. З радіостанцій буває телефонують на лейбл. Мовляв, от хороший гурт, послухайте. Як було з Мортоном з Києва. На "FM Records" подзвонили з радіо і сказали, що отут хороший виконавець. А потім Мортону пише "FM Records": чого не присилали промо-пакет свій. А він відповів, що той уже 2 тижні валяється у їх поштовому ящику. Тобто вони і не перевіряють це навіть. Тому я можу лише порадити із закордонними лейблами, на які розсилати, щоб по стилю було, а сам радити не буду, бо це неефективно. Самому важко домовитися зі своєю музикою, щоб лейбл навіть іще щось тобі платив і щоб альбом на дисках випустив.

- Як вважаєш, майбутнє музики цифрове чи все-таки мають зберігатися аналогові носії?

- Навіть не знаю... Зараз пішла така хвиля вінілу, що вже почали випускатися на платівках знов і всі почали скуповувати їх. Навіть я вже задумався, що треба витягати свій старий програвач. Та й кажуть, що вже проходить час на дисках, а "Metallica" або інші гурти чомусь мають платинові диски. А це продана певна кількість копій. От мільйон якщо продаєш у США, маєш платиновий диск. Два мільйони - двічі платиновий. Тобто гурти випускаються, вони продають диски, значить не все так погано.

- У чому тоді проблема? Може, справа у музичній культурі?

- Це більше проблема у піарі. Тому що гурт випускає якийсь альбом, а лейбл не займається особливо розкруткою, виставляють його просто у мережу. Лейбли взагалі мало що роблять для гуртів. Вони просто випускають для галочки, а потім кажуть, що вибачте диск не продається, то ми вже другий альбом не випускаємо. Я просто вже співпрацював з багатьма: були такі лейбли, що і хороший піар мали. Metal Scrap Records, наприклад. Є журнал німецький досить відомий, як от Metal Hammer. Туди матеріал розсилали, організовували по скайпу інтерв’ю на радіо британському. Лейбл київський, як не дивно, робив свою працю. У нього зв'язки по всьому світі. То от вони нормально відпрацювали промоушн. А є такі лейбли, що нічого не роблять окрім випуску і пари рецензій. А гурт має завжди бути на слуху.

- Який запис чи гурт запам'яталися найбільше?

- Це, напевно, було з Дмитром Павловим, коли ми писали “Down on earth”. Він мене змушував стукати по гітарах, всякі робити дивні речі. У мене там стоїть коробка з-під кубинських сигар моїх, і він попросив насипати туди рис, бо треба було зробити такий звук. То він туди манки насипав, до мікрофону підійшов і каже, мовляв, пиши давай, звук хороший.

- Кого можете виділити із записаних музикантів? Які гурти мають реальні перспективи стати відомими?

- "Johnny Rides" - це 100%. Тому що вони пишуть дуже якісний бріт-поп, бріт-рок і воно виходить у них якраз дуже по-британськи. Коли вперше вокаліст прийшов до мене, почув у нього голос досить високий. І він говорить досить високо. Але коли він почав співати... Кажу: “Та ти шо знаєш англійську добре?” А він послався на “Гугл-переводчик”. А у нього акцент, як ніби він з Британії. І голос хороший. Він займається вокалом серйозно. Ну і ще свої гурти (ред. сміється). І "kasiopea".

- Що наостанок побажаєте музикантам?

- Хотілося би побажати їм, щоб продовжували створювати музику, усі. І щоб розвивалися у тій справі. Бо у нас тут гурт склався, записав пару ЕР або синглів і розійшовся. Постійно так. Вже було, що і ми вирішили розпастися з гуртом. Але ударник запитав: “Що ми теж? Два альбоми і все?”. То ми вирішили працювати далі. Тому є побажання, щоб гурти не розпадалися. Як Корі з "Castrum". Щоб через 20 років давали концерти ювілейні. І щоб вчили партії, а не придумували у студії.

Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото студії 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.