Вірю - не вірю

Фейкова інформація як інфекція: швидко розповсюджується, якщо не чинити опору, зокрема – ігнорувати інформаційну гігієну. Сходження лавини, штрафи за перебування дітей на вулиці, бунт студентів через дистанційне навчання – такий недостовірний контент, серед іншого, розповсюджувався інформаційним простором Закарпаття за останні два роки. Джерело походження «інформаційної інфекції» різне: десь працівники ЗМІ просто перекрутили інфо, не розібравшись у деталях.

Ужгородський прес-клуб у рамках всеукраїнської кампанії реалізує в області освітню медіакампанію «Вірю – не вірю», яка триватиме до лютого 2022 року. Мета – сприяти підвищенню рівня критичного мислення пересічних закарпатців, допомогти орієнтуватися у медіаконтенті та стати більш стійкими до інформаційних маніпуляцій. Детальніше про проєкт, а також про рівень медіаграмотності, необхідність медіаосвіти йшлося в Ужгородському прес-клубі, у рамках відзначення Всесвітнього тижня медійної та інформаційної грамотності.

Розповсюдив фейк – отримав штраф. Хороший кейс на Закарпатті – приклад для тих, хто не думає, що пише у соціальній мережі або ж, що ще гірше, навмисне розповсюджує завідомо недостовірну інформацію, яка може завдати шкоди суспільству.

Щодня у соцмережах і на сторінках медіа ми стикаємося із ризиком… натрапити на фейк. Так-так, це – доволі небезпечно, бо, якщо читач/користувач ведеться на маніпулятивну інформацію, або ж, що ще гірше, на цілковиту брехню, то починає сам у неї щиро вірити. А потім – панікувати і вважати, що поділитися такою неймовірною публікацією – його святий обов’язок.