Новини

Батьки не повинні боятися викликів щодо особливих освітніх потреб своїх дітей - експертка

У 2022–2023 навчальному році, за даними Міністерства освіти й науки, в інклюзивних класах шкіл України навчається 33 861 учень з особливими освітніми потребами. Ця кількість майже в 5 разів перевищує показники, які були п’ять років тому. У близько 50 % від загальної кількості шкіл цьогоріч працювали інклюзивні класи.


З них в Ужгородській громаді інклюзивні класи працюють у 16 закладах середньої освіти з 27 (59 %). Там вчиться 91 учень з ООП (особливими освітніми потребами). З дітьми працюють 56 асистентів вчителя, а також є перші сертифіковані асистенти дитини.

Та попри це досі не всі члени суспільства мають цілісне розуміння того, що таке рівний доступ та соціалізація дітей з ООП. Про це свідчать два прикрі випадки, які нещодавно сталися в Ужгороді.

Ужгородське медіа «Заголовок» спільно з «Новою українською школою» поспілкувалися з тренерами, які готують асистентів дитини в Ужгороді, майбутніми асистентами та працівниками ІРЦ і дізналися про таке:

  • чому краще, аби асистентом дитини був не хтось із батьків;
  • чому батьки подекуди не хочуть віддавати дитину з ООП до школи;
  • у чому має допомагати асистент дитини, а ще – зона відповідальності вчителя й асистента вчителя;
  • чому в ІРЦ Ужгорода велика плинність кадрів та які методи ретриту застосовують працівники;
  • чому часом ухвалення закону недостатньо, щоб суспільство зрозуміло інклюзію.

 

                         Як стати асистентом дитини та що вони мають робити 

Для допомоги в навчанні дітям з особливими освітніми потребами в школах працюють асистенти дитини. Такі фахівці перебувають з учнями в закладі освіти, допомагають із соціальними потребами, сприяють соціалізації серед однокласників, а ще, за умовами домовленості, можуть супроводжувати дитину до школи й назад.

Нещодавно в Ужгороді майбутні асистенти дитини опановували спеціальні навчальні курси. Мінімальний час проходження – 16 годин. За словами Тетяни Мачабелі, керівниці ГО «Неємії», яка забезпечує асистентів у закладах освіти Ужгорода, для того, аби бути асистентом дитини, не обов‘язково мати вищу освіту, як, наприклад, для асистента вчителя.

Наразі в Ужгороді шестеро охочих уже отримали сертифікати асистентів дитини. На курсах кандидатів вчать різних методик, що стануть у пригоді під час роботи з дітьми, зокрема:

  • ерготерапії;
  • розумінню того, як дитина має соціалізуватися в класі;
  • як облаштувати їй робоче місце;
  • якою має бути поведінка «асистента дитини» під час навчання;
  • як краще розуміти дітей, яким ти допомагаєш.

«Ця посада є вкрай важливою для розвитку дитини з особливими освітніми потребами. У деяких випадках це допомагає залишити дитину в родині й не віддавати в спеціалізовані заклади, – каже Тетяна Мачабелі. – Раніше система працювала за радянськими неефективними принципами. Як наслідок, випускники шкіл-інтернатів були зовсім соціально-неадаптованими до самостійного життя».

Тетяна вважає, що, говорячи про інклюзію, громада має турбуватися як про дітей, так і про дорослих. Варто створити такі умови, у яких батьки не боялися би викликів щодо особливих освітніх потреб своїх дітей. Дорослі мають бути певні, що в школі їхня дитина отримає таке навчання, турботу й соціалізацію, як і кожна дитина в класі.

«Як на мене, у нашому суспільстві досі немає цілісного розуміння, що таке інклюзія. Дехто вважає, що суть лише в тому, аби діти з ООП могли вчитися. Та це передусім про соціалізацію, про те, щоби такі діти були в одному освітньому просторі разом з іншими однолітками, комунікували з ними й, звісно, вчилися», – каже Тетяна Мачебелі.

Тетяна Мачабелі

Ольга Принцовська, психологиня, директорка БФ «Карітас-Закарпаття», працює тренеркою в команді з навчання асистентів дитини.

«Батьки, звісно, можуть бути асистентами дитини, але краще, якщо це будуть не батьки. З досвіду, часто в таких випадках діти маніпулюють батьками. А ще мама чи тато постійно перебувають поряд із дитиною, що зменшує її комунікацію з однолітками в класі.

Посада асистента дитини не вимагає якихось особливих кваліфікаційних вимог. Відповідно, це може бути людина після закінчення технікуму чи навіть школи», – каже тренерка.

Принцовська

Серед тих, хто пройшов перший потік навчання і став сертифікованим асистентом дитини – Катерина Химинець.

«Ми вчилися надавати допомогу дітям, які не пересуваються самостійно, мають проблеми із самостійним харчуванням тощо. Законом чітко визначені соціально-побутові потреби, з якими асистент має допомагати дитині давати раду. Сюди не входить виховання чи навчання – це відповідальність вчителя та асистента вчителя. А завдання асистента дитини – допомога, наприклад, у забезпеченні мобільності, безпеці здоров’я тощо», – каже Катерина.

Пані Химинець

За словами Катерини Химинець, аби стати асистентом дитини, потрібно зареєструватися в соціальній службі, а потім пройти навчання.

До Центру соціальних послуг варто звертатися і батькам, які хотіли би отримати допомогу асистента. За словами Надії Ревти, фахівчині Ужгородського міського центру соціальних служб, у батьків має бути висновок інклюзивно-ресурсного центру, де вказано, що дитина потребує асистента. Для батьків ця послуга є безплатною, кошти відшкодовують із місцевого бюджету.

«Право на освіту мають усі діти. Але відвідувати школу, чи лише ІРЦ – вибір батьків. Часом їм складно заявити соціуму про те, що в них дитина з ООП. Батьки хвилюються про те, як відреагує оточення. Насамперед вони та рідні мають це прийняти. У нас є психологи, які працюють із такими батьками», – каже Надія.

 

              "Діти бувають настільки завзятими, що б і не подумав, що в них ще пів року тому були якісь проблеми"

Також в Ужгороді працює й інклюзивно-ресурсний центр, де діти з ООП, у тому числі які не ходять до школи, отримують корекційні заняття. А з початку повномасштабного вторгнення 92 дітей-ВПО пройшли в закладі комплексну оцінку.

Ірина Кремінська, керівниця закладу, розповідає, що в центрі займаються діти, які мають поведінкові розлади, погано розмовляють, тобто мають функціональні та інтелектуальні й соціально-адаптаційні порушення. З ними працюють

  • олігофрено-педагог,
  • вчитель-логопед,
  • вчитель-реабілітолог,
  • практичні психологи.

Після звернення батьків до центру, фахівці проводять комплексну оцінку дітей та призначають заняття.

«Часто батьки просять визначити, чому дитина не розмовляє, наприклад. А, як правило, порушення мовлення – це вторинний дефект, якась інша причина є первинною. Коли ми проводимо комплексну оцінку, то визначаємо корінь проблеми. Якщо ми бачимо, що є підозри на розлади, наприклад, аутичного спектра, спрямовуємо до дитячого психіатра. Є порушення роботи стопи – відправляємо до ортопеда.

Так, іноді батькам буває боляче сприймати деяку інформацію. Але ці маленькі «кнопочки» бувають часом настільки завзятими, що ніколи б і не подумав, що в них ще пів року тому були якісь проблеми. Це залежить від кожної дитини й батьків індивідуально, – пояснює Ірина. – Ми не відсторонюємо рідних від роботи, адже дітей бачимо один-два рази на тиждень, а батьки чи опікуни з ними поряд весь час. Тому проводимо роботу з дорослими, даємо їм домашні завдання».

На думку Ірини Кремінської, дедалі більше батьків стають свідомішими й звертаються по допомогу на дуже ранньому етапі розвитку маляти. Бувають випадки, коли час є критично важливим.

«У центрі ми робили «Школу відповідального батьківства», де показували, як розвивати дітей, акцентували на різних сферах. Звісно, люди різні: одні батьки це використовують, інші – ні. Ми не можемо когось до чогось змусити. Але робота з дітьми з ООП – це комплексна діяльність, участь батьків у якій критично важлива. Тому іноді нам буває психологічно складно, – ділиться Ірина. – У нас велика плинність кадрів через вигорання. Ми не можемо брати будь-кого, нам необхідні кваліфіковані кадри. Розраховували, що серед внутрішньо-переміщених осіб у місті знайдуться ті, хто зможе працювати з нами. Щоправда, зараз маємо одну таку фахівчиню».

Ірина Кремінська ділиться, що для того, аби уникати емоційного вигорання, вони зі співробітниками тестують різні способи ретриту. Часом йдуть із колегами разом садити квіти.

 

                                          Громада реагує на дітей з ОПП по-різному

Те, що тема інклюзії має бути популярнішою в суспільстві, і, часом, ухвалення закону замало для того, аби всі діти й дорослі її приймали, свідчать два випадки, які сталися за час підготовки матеріалу і які безпосередньо стосуються освіти та дозвілля дітей з ООП.

Першому випадку надав розголосу депутат Ужгородської міської ради Віталій Глагола, який написав, що до нього звернулася мама однієї з учениць школи № 20 через поведінку хлопчика з особливими освітніми потребами, який приїхав до Ужгорода з Маріуполя та навчається в школі. За словами батьків однокласників, дитина поводиться агресивно, ображає дітей, асистент відмовився супроводжувати дитину, чим наразі займається мама.

На пост відреагувала Анжела Бабкіна, радниця з питань ВПО, регіональна координаторка БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез», зауваживши, що ситуація демонструє множинну дискримінацію. «Дитина з особливими освітніми потребами із сім’ї ВПО з Маріуполя, – каже Анжела Бабкіна, – а такі пости в соцмережах принижують усіх подібних дітей, які навчаються в інклюзивних класах. Нам усім жити в цьому різноманітному світі. Вчитися поважати одне одного, розуміти, ухвалювати виважені рішення».

Наразі, за словами Анжели Бабкіної, громадськість пропонує застосувати медіацію і тепер рішення за органами освіти й бажанням батьків, які вважають, що один 10-річний хлопець булить весь клас.

Другий випадок стався в розважальному центрі Ужгорода, а постраждалими виявилася маломобільна 8-річна дівчинка на візку, опікункою якої є Тетяна Мачабелі, керівниця «Неїмії». Про інцидент жінка повідомила у Facebook.

«Я опікуюся дівчинкою з ДЦП, яка пересувається лише за допомогою колісного візочка для людей з інвалідністю. Сьогодні вперше в житті її запросив на день народження однокласник, щоб відсвяткувати в колі друзів. Яка вона була щаслива!

Але, на жаль, заклад, у якому проводили свято, відмовив дівчинці знаходитися там у колісному візочку, посилаючись на правила закладу, – написала Тетяна Мачабелі. – Цей вчинок є чистою дискримінацією дітей з інвалідністю і ганьбою для власника закладу. Підприємство дбає про чистоту зовнішню, та бруднить моральну».

Допис набув широкого розголосу. Чисельні відкриті звернення до цього закладу на його офіційній сторінці адміністрація клубу залишила без реакції. Зате відреагував Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Михайло Спасов, він повідомив, що Офіс Омбудсмана України проконтролює вирішення цієї ситуації.

Оксана Нірода, медіа «Заголовок», спеціально для «Нової української школи»

 

Довідково:
Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта”в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

 

 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.